Перейти до вмісту

Сентиментальна цінність

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
«Сентиментальна цінність»
Affeksjonsverdi
Жанрдрама
РежисерЙоакім Трієр
ПродюсерМарія Екерховд
Андреа Берентсен Оттмар
СценаристЕскіль Вогт
Йоакім Трієр
У головних
ролях
Ренате Реінсве
Стеллан Скашгорд
ОператорКаспер Туксен
КомпозиторХанья Рані
МонтажОлів'є Бугге Кутте
ХудожникЙорген Стангебай Ларсен
КінокомпаніяBBC Film
Zentropa
Film i Vast
та інші
Дистриб'юторNordisk Film
MUBI
«Артхаус Трафік» (Україна)
Тривалість135 хвилин
Мованорвезька
англійська
КраїнаНорвегія Норвегія
Франція Франція
Німеччина Німеччина
Данія Данія
Швеція Швеція
Англія Англія
Рік2025
Дата виходу21 травня 2025 (Каннський кінофестиваль)
4 грудня 2025 (прокат в Україні)
Кошторис7 800 000 $[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
IMDbID 27714581
CMNS: «Сентиментальна цінність» у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

«Сентиментальна цінність» (норв. Affeksjonsverdi) — норвезький драматичний художній фільм 2025 року, зрежисований Йоакімом Трієром і створений у копродукції з 6 європейськими країнами. Головні ролі виконали Ренате Реінсве та Стеллан Скашгорд.

Прем'єра відбулась 21 травня 2025 року в основній конкурсній програмі 78-го Каннського кінофестивалю, де він був вкрай високо сприйнятий критиками з виокремленням «найкращих ролей у кар'єрах Ренате Реінсве та Стеллана Скашгорда», та нагороджений гран-прі (друге місце фестивалю).

В український прокат фільм вийшов 4 грудня 2025 року. У січні 2026 року «Сентиментальна цінність» здобула 9 номінацій на премію «Оскар», зокрема в категоріях «Найкращий фільм», «Найкращий міжнародний фільм» і «Найкращий режисер».

Сюжет

[ред. | ред. код]

Дія відбувається в Осло. Родину сестер Нори та Агнес ще в дитинстві залишив батько, прославлений кінорежисер Густав Борг. Через багато років він, напівзабутий у кінематографічному середовищі, з'являється в житті доньок після смерті їхньої матері, з масштабним частково автобіографічним сценарієм, реалізувати який він бажає в будинку, де зростали сестри.

Головну роль, базовану на власній матері, що покінчила життя самогубством, Густав задумав для старшої доньки, акторки Нори. Вона відмовляється брати участь у фільмі батька, так і не вибачивши його за ці роки. Тоді Густав затверджує замість доньки американську кінозірку Рейчел Кемп[2].

Створення фільму ускладнюється низкою супутніх чинників: небажанням Густава співпрацювати з компанією Netflix, яка фінансує фільм, і мовний бар'єр, оскільки сценарій був спеціально перекладений англійською мовою для Рейчел. Врешті, Рейчел відмовляється від ролі, розуміючи, що її може зіграти тільки Нора.

Агнес дізнається, що їхня з сестрою бабуся, як учасниця Норвезького руху опору, зазнавала тортур під час німецької окупації Норвегії. Підозрюючи, що бабуся передала трансгенераційну травму своєму синові Густаву, Агнес вперше читає сценарій фільму. Вражена, вона розуміє, що його емоційна серцевина містить в собі розкаяння Густава щодо відносин з Норою. Агнес вмовляє Нору прочитати сценарій, після чого та, знаходячись в зворушеному стані, погоджується на роль.

У фінальних сценах фільму Нора знімається в сцені самогубства своєї персонажки, заснованої на особистості бабусі. Завершивши фільмування, Нора з Густавом обмінюються теплими поглядами.

У ролях

[ред. | ред. код]

Створення

[ред. | ред. код]

Після успіху попереднього фільму Йоакіма Трієра «Найгірша людина в світі» режисер відчув, що життя рухається надто швидко — він став батьком двох дітей і почав задумуватись про теми родинного возз'єднання, «як спадкове горе мандрує будинком і родиною»[3]. Це й стало відправною точкою для створення сценарію до «Сентиментальної цінності»[4].

Першою затвердженою акторкою, навколо якої писався персонаж Нори, була Ренате Реінсве. Про Стеллана Скашгорда, який вперше грав у Трієра, режисер казав[4]:

Стеллан — один із великих нордичних акторів усіх часів, і, оскільки Густав — трошки складний батько, мені потрібен був і складний актор, з розумом, з різкістю, яка може вколоти та зробити боляче, але й з теплом для створення тривимірного персонажа.

Знімальний процес пройшов із серпня по листопад 2024 року в Осло та частково у Франції[5]. Будинок Боргів, у якому відбуваються основні події фільму, належить норвезькій рок-зірці Ларсу Лілло-Стенбергу. Обираючи локацію, творці передивились близько 400 будинків[4].

Сприйняття

[ред. | ред. код]
Йоакім Трієр з виграним гран-прі Каннського кінофестивалю, травень 2025 року

Після завершення каннського показу аудиторія аплодувала стоячи 19 хвилин — це була одна з найдовших овацій в історії фестивалю[6]. За підсумковим вердиктом критиків, присутніх на фестивалі, фільм отримав середній бал 2.7 з 4 можливих[7]. За результатами фестивалю фільм був нагороджений гран-прі (друге місце).

«Сентиментальна цінність» викликала захват критики, низка з яких назвала фільм «шедевром»[8]. «Найкраще, що я бачила в Каннах цього року — фільм, який повільно руйнує глядача емоційно, ніжно розкриваючи вкрай складні відносини батька та доньки» — писала оглядачка The Daily Beast Естер Цукерман[9].

Окремими рецензованими аспектами фільму були акторські роботи Ренате Реінсве та Стеллана Скашгорда. «Ймовірно, найскладніша роль у кар'єрі Ренате Реінсве, яка потребувала від неї цілого емоційного діапазону» — писав Девід Кенфілд (Vanity Fair), додавши, що фільм створили фактично двоє акторів — Реінсве та Скашгорд[4]. Аналогічну думку висловив Енді Гейзел (Indiewire), охрестивши роботу Скашгорда «найпотужнішою та найскладнішою» в його житті[10].

Сам Йоакім Трієр так казав про свій фільм: «Я вдячний [за позитивні відгуки] і трохи втомлений, але в першу чергу відчуваю полегшення. … Це був емоційний, особистий фільм»[3]. Натепер рейтинг «Сентиментальної цінності» на Metacritic — 86 %, на Rotten Tomatoes — 96 %[11][12].

Нагороди

[ред. | ред. код]
  • Каннський кінофестиваль — гран-прі
  • Мюнхенський кінофестиваль — приз глядацьких симпатій (міжнародна програма)
  • Національна рада кінокритиків США — премія найкращій акторці другого плану (Інга Ібсдоттер Ліллеас)
  • Асоціація кінокритиків Лос-Анджелеса — премія за найкращу роль другого плану (Стеллан Скашгорд)
  • Премія «Готем» — 2 номінації за найкращу роль другого плану (Стеллан Скашгорд, Інга Ібсдоттер Ліллеас)
  • Кінофестиваль Camerimage — приз глядацьких симпатій за найкращу операторську роботу (Каспер Туксен)
  • Спілка кінокритиків Бостона — 2 премії: «Найкращий неангломовний фільм», «Найкращий актор другого плану» (Стеллан Скашгорд)
  • Премія британського незалежного кіно — приз за найкращий міжнародний незалежний фільм
  • Кінопремія «Вибір критиків» — 7 номінацій: «Найкращий фільм», «Найкращий режисер» (Йоакім Трієр), «Найкраща акторка» (Ренате Реінсве), «Найкращий актор другого плану» (Стеллан Скашгорд), «Найкраща акторка другого плану» (Інга Ібсдоттер Ліллеас, Ель Феннінг), «Найкращий оригінальний сценарій» (Ескіль Вогт, Йоакім Трієр)
  • «Золотий глобус» — премія найкращому акторові другого плану (Стеллан Скашгорд); 7 номінацій: «Найкращий драматичний фільм», «Найкращий неангломовний фільм», «Найкращий режисер» (Йоакім Трієр), «Найкраща акторка драматичного фільму» (Ренате Реінсве), «Найкраща акторка другого плану» (Інга Ібсдоттер Ліллеас, Ель Феннінг), «Найкращий сценарій» (Ескіль Вогт, Йоакім Трієр)
  • Премія Європейської кіноакадемії — 6 нагород: «Найкращий фільм», «Найкращий режисер» (Йоакім Трієр), «Найкраща акторка» (Ренате Реінсве), «Найкращий актор» (Стеллан Скашгорд), «Найкращий сценарій» (Ескіль Вогт, Йоакім Трієр), «Найкращий композитор» (Ханья Рані); 2 номінації: «Найкращий кастинг-директор» (Інгвіль Кольсет Хага, Еві Кауфман), «Найкращий художник-постановник» (Йорген Стангебай Ларсен)
  • BAFTA — 8 номінацій: «Найкращий фільм», «Найкращий неангломовний фільм», «Найкращий режисер» (Йоакім Трієр), «Найкраща акторка» (Ренате Реінсве), «Найкращий актор другого плану» (Стеллан Скашгорд), «Найкраща акторка другого плану» (Інга Ібсдоттер Ліллеас), «Найкращий оригінальний сценарій» (Йоакім Трієр, Ескіль Вогт), «Найкращий кастинг»
  • «Оскар» — 9 номінацій: «Найкращий фільм», «Найкращий міжнародний фільм», «Найкращий режисер» (Йоакім Трієр), «Найкраща акторка» (Ренате Реінсве), «Найкращий актор другого плану» (Стеллан Скашгорд), «Найкраща акторка другого плану» (Інга Ібсдоттер Ліллеас, Ель Феннінг), «Найкращий оригінальний сценарій» (Йоакім Трієр, Ескіль Вогт), «Найкращий монтаж» (Олів'є Бугге Кутте)

Примітки

[ред. | ред. код]