Перейти до вмісту

Епібатидин

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Епібатидин
Хімічна структура Редагувати інформацію у Вікіданих
Першовідкривач або винахідник Джон В. Дейліd Редагувати інформацію у Вікіданих
Дата відкриття (винаходу) 1974 Редагувати інформацію у Вікіданих
Стереоізомер для (−)-епібатидинd, епібатидин[d] і (1R,2S,4R)-2-(6-chloropyridin-3-yl)-7-azabicyclo[2.2.1]heptane[d] Редагувати інформацію у Вікіданих
Хімічна формула C₁₁H₁₃ClN₂[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Канонічна формула SMILES C1CC2C(CC1N2)C3=CN=C(C=C3)Cl Редагувати інформацію у Вікіданих
Ізомерична SMILES C1C[C@H]2[C@@H](C[C@@H]1N2)C3=CN=C(C=C3)Cl[2] Редагувати інформацію у Вікіданих
Густина 1,2 ± 0,1 г/см³ Редагувати інформацію у Вікіданих
Маса 3,5E−25 кг[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
CMNS: Епібатидин у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Епібатидин (Epibatidine) — хлорований алкалоїд, що виділяється еквадорською жабою Epipedobates anthonyi та отруйними дереволазами роду Ameerega[3]. Його відкрив Джон В. Дейлі у 1974 році, однак структура сполуки була повністю встановлена лише у 1992 році. Питання про те, чи трапляється епібатидин у природі, залишається дискусійним через труднощі з остаточною ідентифікацією сполуки з обмежених зразків, зібраних Дейлі. На момент застосування високороздільної спектрометрії у 1991 році залишалося менш ніж один міліграм екстракту зі зразків Дейлі, що викликало занепокоєння щодо можливого забруднення. Зразки з інших партій тієї ж самої виду жаб не містили епібатидину[4].

Епібатидин є нейротоксином, який взаємодіє з нікотиновими та мускариновими ацетилхоліновими рецепторами. Ці рецептори беруть участь, зокрема, у передачі больових відчуттів і регуляції рухів. Епібатидин спричиняє повне оніміння тіла, яке може швидко перейти у повний параліч. Дози стають летальними, коли параліч призводить до зупинки дихання. Спочатку вважалося, що епібатидин може бути корисним як лікарський засіб. Однак через неприйнятно вузький терапевтичний індекс його більше не досліджують як потенційний препарат[5].

Історія

[ред. | ред. код]

Епібатидин уперше був описаний Джоном В. Дейлі у 1974 році. Його ізолювали зі шкіри жаб Epipedobates anthonyi, зібраних Дейлі та його колегою Чарльзом Майєрсом. У період між 1974 і 1979 роками Дейлі та Маєрс зібрали шкіру майже 3000 жаб у різних місцях Еквадору після того, як виявили, що невелика ін’єкція препарату зі шкіри викликає у мишей знеболювальний ефект, подібний до опіоїдного[4]. Попри поширену назву, яка натякає на використання її місцевими жителями під час полювання[6], у статті, написаній Дейлі у 2000 році, стверджувалося, що навколо цих жаб не існувало місцевого фольклору чи народної медицини й що вони вважалися переважно неважливими для місцевого населення[7].

Структуру епібатидину було встановлено у 1992 році; цьому перешкоджало те, що Epipedobates anthonyi отримала охоронний статус МСОП у 1984 році[7]. Крім того, ці жаби не продукують токсин у разі розведення та вирощування в неволі, оскільки не синтезують епібатидин самостійно. Як і інші отруйні дереволази, вони отримують його з їжі, після чого накопичують у шкірі. Ймовірними джерелами в раціоні є жуки, мурахи, кліщі та мухи[8]. Дейлі та Чарльз помітили, що епібатидин походить із раціону, під час повернення до Еквадору у 1976 році, коли виявили, що на одній із ділянок жодна з жаб не продукувала алкалоїдів, таких як епібатидин; з’ясувалося, що лише жаби в певних місцях із відповідними харчовими умовами могли накопичувати епібатидин[9]. Попри труднощі, структуру зрештою було визначено, а перший синтез епібатидину здійснено у 1993 році. Відтоді розроблено багато інших методів синтезу[7].

Через виражений знеболювальний ефект епібатидин викликав значний інтерес як потенційний лікарський засіб, оскільки було встановлено, що він не є опіоїдом[4]. Це означало, що його можна було б застосовувати без ризику розвитку залежності. Однак невдовзі з’ясувалося, що його не можна використовувати в людини, оскільки доза, яка спричиняє токсичні симптоми, є надто близькою до терапевтичної, щоб препарат був безпечним[10].

Хімічна структура

[ред. | ред. код]

Епібатидин — це піперидин піридин зі структурою, схожою на структуру нікотину[11]. Це гігроскопічна масляниста речовина, яка є основою.

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б PubChem
  2. ↑ (-)-Epibatidine
  3. ↑ Fitch RW, Spande TF, Garraffo HM, Yeh HJ, Daly JW (March 2010). Phantasmidine: an epibatidine congener from the Ecuadorian poison frog Epipedobates anthonyi. Journal of Natural Products. 73 (3): 331—337. Bibcode:2010JNAtP..73..331F. doi:10.1021/np900727e. PMC 2866194. PMID 20337496.
  4. ↑ а б в Garraffo HM, Spande TF, Williams M (April 2009). Epibatidine: from frog alkaloid to analgesic clinical candidates: a testimonial to" true grit"! (PDF). Heterocycles. 79 (1): 207—217. doi:10.3987/REV-08-SR(D)5. Архів (PDF) оригіналу за 23 вересня 2015. Процитовано 11 травня 2015.
  5. ↑ Schwarcz J (2012). The Right Chemistry. Random House.
  6. ↑ Maxon J, Whittaker K (March 2009). Epipedobates anthonyi. Berkeley, CA, USA: University of California. Архів оригіналу за 4 листопада 2013. Процитовано 6 травня 2015.
  7. ↑ а б в Daly JW, Garraffo HM, Spande TF, Decker MW, Sullivan JP, Williams M (April 2000). Alkaloids from frog skin: the discovery of epibatidine and the potential for developing novel non-opioid analgesics. Natural Product Reports. 17 (2): 131—135. doi:10.1039/a900728h. PMID 10821107. Архів оригіналу за 24 грудня 2018. Процитовано 23 серпня 2018.
  8. ↑ Lasley EN (December 1999). Having Their Toxins and Eating Them Too Study of the natural sources of many animals' chemical defenses is providing new insights into nature's medicine chest. BioScience. Oxford Journals. 45 (12): 945—950. doi:10.1525/bisi.1999.49.12.945.
  9. ↑ Daly JW, Garraffo HM, Spande TF, Decker MW, Sullivan JP, Williams M (April 2000). Alkaloids from frog skin: the discovery of epibatidine and the potential for developing novel non-opioid analgesics. Natural Product Reports. 17 (2): 131—135. doi:10.1039/A900728H. PMID 10821107. Архів оригіналу за 24 грудня 2018. Процитовано 23 серпня 2018.
  10. ↑ Donnelly-Roberts DL, Puttfarcken PS, Kuntzweiler TA, Briggs CA, Anderson DJ, Campbell JE та ін. (May 1998). ABT-594 [(R)-5-(2-azetidinylmethoxy)-2-chloropyridine]: a novel, orally effective analgesic acting via neuronal nicotinic acetylcholine receptors: I. In vitro characterization. The Journal of Pharmacology and Experimental Therapeutics. 285 (2): 777—786. doi:10.1016/S0022-3565(24)37422-1. PMID 9580626.
  11. ↑ Fisher M, Huangfu D, Shen TY, Guyenet PG (August 1994). Epibatidine, an alkaloid from the poison frog Epipedobates tricolor, is a powerful ganglionic depolarizing agent. The Journal of Pharmacology and Experimental Therapeutics. 270 (2): 702—707. doi:10.1016/S0022-3565(25)22428-4. PMID 8071862. Архів оригіналу за 11 січня 2016. Процитовано 30 травня 2012.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Епібатидин&oldid=47508814