Дагмар Овербю
| Дагмар Йоганна Амалія Овербю | |
|---|---|
| Дата народження: | 23 квітня 1887 |
| Місце народження: | Королівство Данія, Скандерборг |
| Громадянство: | Королівство Данія |
| Дата смерті: | 6 травня 1929 (42 роки) |
| Місце смерті: | Копенгаген, Данія |
| Робота: | нянька |
| Злочини | |
| Злочини: | вбивства |
| Період вчинення: | 1913–1920 |
| Дата арешту: | 1920 |
| Покарання: | Смертна кара (пізніше замінена довічним увязненням) |
| Вбито: | 9–25 |
Дагмар Йоганна Амалія Овербю (дан. Dagmar Johanne Amalie Overbye; 23 квітня 1887, Асендруп, Ведслет — 6 травня 1929, Копенгаген) — данська серійна вбивця, заарештована 1920 року за те, що протягом 7 років вбила, як вважається, від 9 до 25 дітей. Її іноді називають серійною вбивцею Данії з найбільшою кількістю жертв. Будинок, в якому вона жила і вбивала, досі існує[1].
Народилася в сім'ї дрібних фермерів-орендарів[2]. У сім'ї виховувалось щонайменше дев'ятеро дітей. Жили в бідності і часто переїжджали на ферми, де батько зміг знайти роботу. Одного разу кілька членів сім'ї захворіли на дифтерію, і Дагмар була єдиною, кого не торкнулася хвороба, хоча вона вважалася найслабшою[3]. Навчалася в школі Орхуса, у 13 років кинула і влаштувалася на роботу[3].
Відомо, що у дитинстві зазнала сексуального насильства з боку свого дідуся, але батьки не захистили її[4].
Перші злочини почала вчиняти у 12 років. Її помістили до виправної установи, але через три роки повернули до батьків, які мешкали тоді в Орхусі. Прилаштувалася на роботу до конторського службовця, але незабаром її звинуватили в крадіжці і 1909 року вона вперше потрапила до в'язниці на острові Фюн[5]. Пізніше влаштувалася на роботу в ресторан, у той період завагітніла і народила першу дитину. Дитина померла за загадкових обставин[6]. У наступні два роки народила двох дітей від двох різних чоловіків: агента, за якого на кілька місяців на початку 1912 року вийшла заміж[6], і підсобного робітника з ферми[6][7]. Другого з цих дітей, за її словами, вона вбила (тобто перше її вбивство нібито було скоєно 1913 року). Після народження ще однієї дитини 1915 року переїхала до Копенгагена, де відкрила кондитерську[8]. У Копенгагені зійшлася з кочегаром, від якого також мала дитину, яка згодом померла від нез'ясованих причин. Вижили лише дві її дитини, Ерена Марія 1912 року народження і Пауль 1914 року народження[9].
Перше вбивство сталося 1916 року у будинку на вулиці Яггерсборгадді[10]. Овербю через рекламне агентство познайомилася з жінкою, яка народила другу дитину поза шлюбом, і запропонувала взяти цю дитину на тимчасове виховання за 12 крон[10]. Того ж дня Овербю задушила дитину і кинула труп в туалет цвинтаря Асистентс[10]. Під час суду злочинниця сказала, що не знала, чому це зробила. У наступні роки вона вбила щонайменше семеро дітей, а ймовірно набагато більше. Овербю зізналася на суді, що вбила шістнадцять дітей, але суд знайшов докази лише дев'яти смертей, причому однією з жертв була її власна дитина.
Овербю отримувала дітей за допомогою оголошень, за якими зневірені матері, які народили поза шлюбом і бажали уникнути ганьби, приносили дітей до неї та одноразово платили за їхнє тимчасове утримання та подальшу передачу в багату сім'ю на усиновлення (хоча такі усиновлення у той час вважалися незаконними). Зазвичай вона вбивала дітей в день отримання. Вона їх душила чи топила, а тіла ховала або спалювала, іноді тимчасово ховаючи на горищі. Одна принесена їй дитина вижила, оскільки Овербю потрапила за ґрати за крадіжку у 1918—1919 роках.
Злочинну діяльність Овербю розкрили 1920 року, коли одна молода мама, яка принесла їй дитину, передумала і повернулася за добу, щоб забрати назад. Овербю у відповідь на її прохання повернути дитину почала говорити якісь безглузді пояснення того, чому не може цього зробити, що викликало підозру у матері, яка і викликала поліцію. Тіло дитини знайшли спаленим у печі. Під час судового розгляду з'ясувалося, що Овербю імовірно вживала лігроїн і, схоже, перебувала під його впливом, коли вчинила вбивство[11]. Поліція описала її як брехунку та у збудженому стані, але не божевільну. Їм не вдалося знайти реальний мотив для вбивства. Роль співмешканця у її справах також залишилася нез'ясованою. Проте відомо, що він отримував гроші від неї, а також, що він не любив дітей. Психологічний стан Овербю, за повідомленнями, протягом триденних допитів коливався між холодним, безпристрасним, засмученим і трохи веселим.
Після двох днів допитів великої кількості свідків у суді почалися дебати сторін. Прокурор вимагав засудити Овербю за навмисне вбивство, тоді як її адвокат заявив, що вона була «інструментом, який займає місце байдужих матерів у суспільстві, що змінюється». Він заперечував, що вона діяла навмисно, і навіть згадував, що можливою причиною її злочинів були приниження і зради, перенесені в дитинстві. Проте його промови не справили на суд враження, і злочинницю засудили до страти — її оголосили винною у вбивстві дев'яти немовлят[12]. Рішення не оскаржувалось. Останню данку стратили 1861 року, і незабаром страту Овербю замінили на довічне ув'язнення. При цьому окремо ухвалили, що вона не може бути за жодних обставин випущена на волю або отримати якесь послаблення в режимі утримання.
Після завершення судового процесу, який викликав у Данії величезний суспільний резонанс, почалися суперечки про частку провини та відповідальність безвідповідальних матерів і батьків у тому, що сталося. Багато знаних діячів відзначали, що суспільство має нести набагато більшу відповідальність за ту безліч дітей, які народжуються поза шлюбами. Висловлювались щодо гострої потреби у спеціальних установах для таких дітей, які б суспільство могло контролювати. Закон про контроль над позашлюбними дітьми в Данії ухвалили 1923 року і він безпосередньо пов'язаний зі злочинами Дагмар Овербю. Цей закон залишався чинним до 1965 року[13].
Відбувала тюремне ув'язнення у жіночій в'язниці у Крістіансхавні, але згодом її перевели до Західної в'язниці. Останні два роки життя провела в божевільні, де й померла 1929 року[14]. Через рік смертну кару в Данії скасували.
- Про життя Овербю 2007 року написаний роман «Englemagersken»[15][16] (автор Карен Сондергаад Єнсен).
- Данський гурт «Leæther Strip» 2009 року записав музичний альбом з піснями про неї[17].
- Життя Дагмар стало першоджерелом для художнього фільму «Дівчина з голкою» (2024)[18].
- ↑ Vores bygning. EF Enghavevej 13-29. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 18 травня 2014.
- ↑ Bøgh, 2013, с. 4-6.
- ↑ а б Bøgh, 2013, с. 14-15.
- ↑ Bøgh, 2013, с. 16-17.
- ↑ Bøgh, 2013, с. 18-19.
- ↑ а б в Bøgh, 2013, с. 22-23.
- ↑ Bøgh, 2013, с. 193-197.
- ↑ Bøgh, 2013, с. 37-38.
- ↑ "Dagmar Overby (1887 – 1929)". Архів оригіналу за 11 березня 2007. Процитовано 18 травня 2014.
- ↑ а б в Bøgh, 2013, с. 42-43.
- ↑ Ondskabens fristelse. Архів оригіналу за 18 травня 2014. Процитовано 18 травня 2014.
- ↑ RUBIN, Af JAKOB (28 грудня 2006). Kvindelig massemorder kvalte spædbørn. Jyllands-Posten (дан.). Процитовано 3 лютого 2025.
- ↑ Barnemordersken Dagmar Overbye | Nyhederne.tv2.dk. Архів оригіналу за 19 травня 2014. Процитовано 18 травня 2014.
- ↑ DRABSSAGER - 1920 - 1929 - Drabssager i Danmark. Архів оригіналу за 18 травня 2014. Процитовано 18 травня 2014.
- ↑ Forlaget Kallisto, Englemagersken. Архів оригіналу за 18 травня 2014. Процитовано 18 травня 2014.
- ↑ Englemagersken. Архів оригіналу за 3 січня 2014. Процитовано 18 травня 2014.
- ↑ New LEAETHER STRIP album "Aengelmaker" in pre-order now !. Архів оригіналу за 10 травня 2012. Процитовано 18 травня 2014.
- ↑ Pham, Annika (18 січня 2024). The Match Factory Snaps Up ‘Sweat’ Director Magnus von Horn’s First Genre Pic, ‘The Girl With the Needle’ (EXCLUSIVE). Variety (амер.). Процитовано 3 лютого 2025.
- Karen Søndergaard Koldste. Englemagersken : Dagmar Overby. — Forlaget Kallisto, 2007. — ISBN 87-990521-2-1.
- Bøgh, Frank (2013). Dagmar: Historien om en barnemorderske (dansk) . Danmark: People's Press. ISBN 9788771375299.
- Koldste, Karen Søndergaard (2007). Englemagersken: Dagmar Overby (dansk) . Danmark: Forlaget Kallisto. ISBN 87-990521-2-1.
- Niels Thorsen, «Englemagersken», Politiken, sektion 2, side 4-5, 3. september 2003.
- Lotte Arnsbjerg, «Ondskabens fristelse», Information, side 40-41, 17. november 2006.
- Peter Tegllund Jensen, «Børnene blev kvalt og brændt», Urban, 31. oktober 2006.